Розділ 15

Ласка побожності набувається покорою і самозреченням.

ГОЛОС УЛЮБЛЕНОГО

Ласку побожності маєш без упину шукати, за неї гаряче благати, терпеливо і з уповзанням на неї чекати, з вдячністю приймати її, покірно берегти і пильно працювати разом з нею, а Богові лишити час і спосіб небесних відвідин.

Над усе маєш упокоритися тоді, коли в серці обмаль, або таки ніякої, побожності не відчуваєш, але не треба надміру падати духом і марно у тугу вдаватися.

Бог нерідко в одну мить дає те, у чому довший час відмовляв: Він часом дає при кінці молитви те, що спочатку відкладав.

Коли б благодать давалася завжди, і вона приходила на кожне бажання, то немічному чоловікові не легко було б це знести.

Тому-то треба дожидатися дару побожності у добрій надії й терпеливій покорі. А коли тобі не дається її або нерозважно відбирається, то приписуй це собі і своїм гріхам.

Нерідко буває, що й маленька дрібничка перепиняє і неначе ховає благодать. Коли взагалі можна назвати чимось малим, а не радше чимось великим те, що не допускає такого великого добра.

А коли ту саме малу, чи пак велику, перепону відкинеш і цілком переможеш, тоді станеться те, про що ти просив.

Бо зразу ж, як тільки цілим серцем віддаси себе Богові і не будеш шукати цього або того за своєю волею або уподобанням, але радше цілком здаси себе на Нього, відчуєш, що ти з Ним з`єднався і заспокоївся; бо ніщо не буде тобі так миле і так подобатися, як любов і виконання волі Божої.

Так, хто щирим серцем стане прямувати й зніматися вгору до Бога і очистить себе від усякої невпорядкованої любові чи від схильності до будь-якого створіння, той стане якнайбільше здатний до того, щоб одержати благодать, і буде гідний дару побожності.

Бо Господь там дає своє благословення, де знаходить чисту посудину.

І чим докладніше хто відрікається від того, що земне, і чим більше хто завмирає сам для себе, нехтуючи собою, тим швидше приходить благодать, тим достатніше її прибуває й вище вона підіймає вільне серце.

Тоді гляне і наповниться, і з дива заб`ється й розшириться серце (Іс. 60,5) у його грудях, бо рука Божа з ним, і він увесь навіки віддав себе Йому в руки.

Ось так благословляється чоловік (Іс. 127,4), що цілим серцем шукає Бога і не прив`язує душі своєї до марноти.

Він, приймаючи Святу Євхаристію, заслуговує собі на велику ласку з`єднання з Богом, бо він не дивиться на свою власну побожність і втіху, але на Божу славу і честь, яка вище понад усяку побожність і втіху.