Розділ 13

Про опір спокусам.

Поки живемо на цьому світі, годі нам бути без прикрості та спокуси.

Тому в книзі Іова написано: "Життя чоловіка на землі, то служба наймита -одноденця" (Іов.7,1).

Тому кожний повинен бути обережним перед своїми спокусами і серед молитви пильнувати, щоб диявол не знайшов нагоди підійти до нього: бо він ніколи не засинає, а кружляє й шукає, кого б то ще проковтнути (І Пт.5,8).

Ніхто не є таким праведним, навіть святий, щоб не мав часом спокус: та й ми не можемо бути так зовсім уже вільними від них.

Однак спокуси, хоча й вони прикрі і тяжкі, для людини бувають нераз дуже корисні, бо людина набирається покори, чистоти і розуму.

Всі святі переборювали чимало прикростей та спокус і дійшли до більшої праведності.

А ті, що не вміли перемогти спокуси, відійшли від Бога і пропали.

Ніде немає такого святого стану, ані такої таємної схованки, де б не було ні спокус, ні прикростей.

Доки людина живе на світі, вона ніколи не є цілком забезпечена від спокус, бо причина спокус у нашому єстві, відколи ми народилися у похоті.

Ледве одна спокуса чи журба нас покине, надходить зараз друга; і так ми постійно будемо щось терпіти, бо втратили первісний дар нашого щастя.

Багато людей старається втекти від спокус, та вони ще тяжче впадають у них.

Самою втечею ми не можемо їх побороти, але із терпеливістю і правдивою покорою стаємо сильніші від усіх наших ворогів.

Хто тільки поверхово ухиляється від спокус, а не видирає їх з корінням, той небагато встигне; навпаки, вони ще швидше повернуться до нього і він ще гірше почуватиметься.

Поволі, терпеливістю та витривалістю, при Божій допомозі легше їх побореш, аніж завзятістю або ж нагальністю.

У спокусах частіше радься з кимось і не поводься прикро з тим, хто терпить спокусу, але дай йому таку втіху, якої б ти для себе бажав.

Початок усіх нещасних спокус - це несталість духа і слабка надія на Бога.

Так, як хвилі на всі боки кидають корабель без керма, подібно й на хитку людину, яка не дотримує своєї постанови, нападають усілякі спокуси.

Вогонь гартує залізо, а спокуса праведного чоловіка.

Ми самі інколи не знаємо, на що ми здатні, але спокуса показує нам, які ми.

Однак треба остерігатися передусім на самому початку спокуси; бо тоді легше побороти ворога, коли не допустиш його до дверей серця, і як тільки почне стукати ще перед порогом, стань проти нього кам`яною стіною.

Тому один поет сказав: "Опір став спочатку: апізно про ліки гадати, як недуга сильна тому, що довго тяглась".

Бо спочатку приходить до свідомості тільки думка, потім живий образ, опісля вподобання і грішне бажання, а під кінець згода волі.

Так помалу лукавий ворог цілий влазить, якщо від початку йому не противитись.

А чим довше чоловік не дбає про те, щоб противитись, тим більше з дня на день слабне його серце, і ворог здобуває над нами владу.

Дехто терпить тяжкі спокуси на початках свого навернення на дорогу праведності, а дехто під кінець.

Дехто майже усе своє життя бідує.

За мудрим і справедливим Божим велінням, який враховує стан і заслуги людей і все заряджує на спасіння своїх вибранців, дехто має доволі маленькі спокуси.

Тому то ми не повинні втрачати надії, коли спокуси нападають на нас, а гарячіше маємо молити Бога, щоб зволив прийти нам на допомогу у всілякій прикрості. Він, за словами Св.Павла, дасть такий вихід із спокуси, що зможемо її витримати (І Кр.10,13).

У кожній спокусі і прикрості віддаймо покірно наші душі в Божі руки, бо Він спасе й підійме вгору тих, які мають покірні серця.

У спокусах і прикростях людина довідується наскільки зробила поступ уперед; у неї і більше заслуги прибуває і чесноту краще видно.

Та й невеличка це річ, якщо людина побожна і ревна тоді, коли не має ніякого тягару на серці; але коли вона у тяжку хвилину витримає терпеливо, тоді матиме надію на великий успіх.

Деякі люди стережуться великих спокус, але тих малих щоденних не витримують: хай підлеглі не надіються на себе у великих спокусах, коли вони слабкі в таких дрібницях.