Розділ 13
Про опір спокусам.
Поки живемо на цьому світі, годі нам бути без прикрості та спокуси.
Тому в книзі Іова написано: "Життя чоловіка на землі, то служба наймита -одноденця" (Іов.7,1).
Тому
кожний повинен бути обережним перед своїми спокусами і серед молитви
пильнувати, щоб диявол не знайшов нагоди підійти до нього: бо він
ніколи не засинає, а кружляє й шукає, кого б то ще проковтнути (І
Пт.5,8). Ніхто не є таким праведним, навіть святий, щоб не мав часом спокус: та й ми не можемо бути так зовсім уже вільними від них.
Однак
спокуси, хоча й вони прикрі і тяжкі, для людини бувають нераз дуже
корисні, бо людина набирається покори, чистоти і розуму. Всі святі переборювали чимало прикростей та спокус і дійшли до більшої праведності.
А ті, що не вміли перемогти спокуси, відійшли від Бога і пропали.
Ніде немає такого святого стану, ані такої таємної схованки, де б не було ні спокус, ні прикростей.
Доки
людина живе на світі, вона ніколи не є цілком забезпечена від спокус,
бо причина спокус у нашому єстві, відколи ми народилися у похоті. Ледве одна спокуса чи журба нас покине, надходить
зараз друга; і так ми постійно будемо щось терпіти, бо втратили
первісний дар нашого щастя. Багато людей старається втекти від спокус, та вони ще тяжче впадають у них.
Самою втечею ми не можемо їх побороти, але із терпеливістю і правдивою покорою стаємо сильніші від усіх наших ворогів.
Хто
тільки поверхово ухиляється від спокус, а не видирає їх з корінням, той
небагато встигне; навпаки, вони ще швидше повернуться до нього і він ще
гірше почуватиметься. Поволі, терпеливістю та витривалістю, при Божій допомозі легше їх побореш, аніж завзятістю або ж нагальністю.
У
спокусах частіше радься з кимось і не поводься прикро з тим, хто
терпить спокусу, але дай йому таку втіху, якої б ти для себе бажав. Початок усіх нещасних спокус - це несталість духа і слабка надія на Бога.
Так,
як хвилі на всі боки кидають корабель без керма, подібно й на хитку
людину, яка не дотримує своєї постанови, нападають усілякі спокуси. Вогонь гартує залізо, а спокуса праведного чоловіка.
Ми самі інколи не знаємо, на що ми здатні, але спокуса показує нам, які ми.
Однак
треба остерігатися передусім на самому початку спокуси; бо тоді легше
побороти ворога, коли не допустиш його до дверей серця, і як тільки
почне стукати ще перед порогом, стань проти нього кам`яною стіною. Тому один поет сказав: "Опір став спочатку: апізно про ліки гадати, як недуга сильна тому, що довго тяглась".
Бо
спочатку приходить до свідомості тільки думка, потім живий образ,
опісля вподобання і грішне бажання, а під кінець згода волі. Так помалу лукавий ворог цілий влазить, якщо від початку йому не противитись.
А
чим довше чоловік не дбає про те, щоб противитись, тим більше з дня на
день слабне його серце, і ворог здобуває над нами владу. Дехто терпить тяжкі спокуси на початках свого навернення на дорогу праведності, а дехто під кінець.
Дехто майже усе своє життя бідує.
За
мудрим і справедливим Божим велінням, який враховує стан і заслуги
людей і все заряджує на спасіння своїх вибранців, дехто має доволі
маленькі спокуси. Тому то ми не повинні втрачати надії, коли
спокуси нападають на нас, а гарячіше маємо молити Бога, щоб зволив
прийти нам на допомогу у всілякій прикрості. Він, за словами Св.Павла,
дасть такий вихід із спокуси, що зможемо її витримати (І Кр.10,13). У кожній спокусі і прикрості віддаймо покірно наші душі в Божі руки, бо Він спасе й підійме вгору тих, які мають покірні серця.
У
спокусах і прикростях людина довідується наскільки зробила поступ
уперед; у неї і більше заслуги прибуває і чесноту краще видно. Та й невеличка це річ, якщо людина побожна і
ревна тоді, коли не має ніякого тягару на серці; але коли вона у тяжку
хвилину витримає терпеливо, тоді матиме надію на великий успіх. Деякі люди стережуться великих спокус, але тих
малих щоденних не витримують: хай підлеглі не надіються на себе у
великих спокусах, коли вони слабкі в таких дрібницях.
|