Розділ 6

Про досвідчування правдивого шанувальника.

Господь. Сину, ти ще не є вірний і поміркований шанувальник.

Слуга. Чому ні, Господи?

Господь. Бо через благеньку прикрість кидаєш те, що розпочав робити, і дуже пожадливо шукаєш втіхи.

Хто вірно любить, той не податливий спокусам і не вірить хитрим підшептам ворога.

Як я йому в щасті милий, так і в нещасті не осоружний.

Поміркований шанувальник зважає не так на дарунок милого, як на любов Давця.

Для нього важливіша прихильність серця, ніж вартість дарунку, і всі дари він ставить нижче від самого Любого.

Щирий шанувальник зупиняється не на дарі, а на мені понад усі дари.

Тому-то не все ще втрачено, коли часом не маєш у серці такого святого почуття до мене або до моїх святих, як би ти собі того бажав.

Таке святе і солодке почуття, яке ти часом відчуваєш у серці, це наслідок зіслання благодаті й неначе присмак небесної батьківщини; та на нього не треба занадто сподіватися, бо воно прийде і відійде.

Але зате боротьба з нападами лукавого на душу і нехтування підшептами диявола – це ознака чесноти і великої заслуги.

Тому не дивуйся ніякими химерними дивами, коли вони находять на тебе.

Непохитно тримайся своєї постанови і простої дороги до Бога.

Це не буде мана, коли часом несподівано впаде на тебе затьмарення і відразу повертаєшся назад до звичайних недоладностей серця.

Бо ти терпиш їх радше по неволі, ніж співдієш з ними; і поки вони тобі не припадають до вподоби і ти противишся їм, вони будуть тобі заслугою, а не стратою.

Знай, що прадавній ворог старається всіма силами вмертвити твоє святе бажання і відтягнути тебе від усякої побожної практики, а саме: від почесті для святих, від побожного розважання моїх мук, від корисних міркувань про гріхи, від пильнування свого серця і від богоугодної постанови в чеснотах прямувати вперед.

Він підсуває цілі хмари поганих думок, щоб завдавати тобі туги та страху і відвернути від молитви і святого читання.

Йому не до вподоби покірна сповідь, а коли б міг, він не допустив би навіть до Святого Причастя.

Не вір йому і не зважай на нього, як би часто він не наставляв на тебе свої спокусні тенета.

Коли він підсуває тобі погану і нечисту думку, його звинувачуй. Кажи йому так: «Йди геть, нечистий духу! Сором тобі, мерзенний, ти страх поганий, коли таке шепчеш мені на вухо.

Геть забирайся від мене, ти, лукавий звіднику, нічого зі мною не вдієш! Зі мною буде Ісус, мов той хоробрий борець, а ти станеш бентежитися.

Волію радше вмерти і перетерпіти всі муки, ніж тобі потурати.

Мовчи і занімій, вже більше не хочу чути тебе, хоч би ти мав ще більше прикростей придумувати».

Господь моє світло і моє спасіння, кого маю боятися? (Пс. 26,1).

Хай полки стають проти мене, моє серце не злякається (Пс. 26,3). Господь моя поміч і моє визволення (Пс. 18,15).

Борись, як мужній войовник, а коли часом у знемозі впадеш, збирай наново свої сили, більші ніж перше, і сподівайся ще більшої моєї благодаті, але дуже остерігайся марної певності за себе і гордості.

Бо через це багато людей блукають і нерідко потрапляють у сліпоту майже невиліковну.

Той занепад гордих, що нерозумно на себе покладаються, хай буде тобі пересторогою і спонукою до сталої покори.