Розділ 52

Хай людина вважає, що вона варта не втіхи, а тілесної кари.

Слуга. Господи, я не гідний ні Твоєї втіхи, ні духовних відвідин, тому справедливо обходишся зі мною, коли покидаєш мене у біді і смутку.

Бо хоч би я зміг вилити море сліз, то ще не був би гідний Твоєї втіхи.

Тому-то я нічого іншого не вартий, як тільки ударів і кари, бо часто я Тебе тяжко ображав і не в одному дуже завинив.

Отже, якщо по справедливості розважити, я не гідний ні найменшої втіхи.

Але Ти, благий і милостивий Боже, не хочеш, щоб діла твої пропадали марно, а хочеш показати свою пребагату доброту до об`єктів Твого милосердя і бажаєш втішати Твого слугу, навіть без усякої його заслуги.

Бо Твої втіхи не такі, як людські.

Що я вчинив, Господи, що Ти даєш мені небесну втіху?

Я не пригадую собі ніякого доброго діла, але пам`ятаю, що завжди був схильний до гріхів і лінивий до виправлення.

Це правда, і я не можу заперечити того. Коли б я інакше говорив, Ти став би проти мене і не було б кому боронити мене.

Що я заслужив собі за свої гріхи, як не пекло і вогонь вічний?

По правді зізнаюся, що я вартий усілякої наруги і зневаги, та й не випадає зараховувати себе до Твоїх богомільних слуг.

І хоч прикро мені це слухати, однак в ім`я правди стану обвинувачувати себе за свої гріхи, щоб я цим легше заслужив собі на Твоє милосердя.

Що маю казати, я винний і осоромлений?

Я не можу своїми устами промовити чогось іншого, тільки це одне слово: "Я згрішив, Господи, я згрішив, змилуйся наді мною, прости мені!

Дай мені ще трохи часу оплакувати свій біль, поки піду в країну темноти, вкриту пітьмою смерті" (Йов 10,20-21).

Чого ж найбільше домагаєшся від винного і нещасного грішника, як не того, щоб розкаявся і упокорився за свої гріхи?

З правдивого жалю і покори серця народжується надія на прощення, неспокійна совість заспокоюється, втрачена ласка повертається, чоловік забезпечує себе від прийдешнього гніву і в святих обіймах зустрічаються Бог і розкаяна душа.

Покірний жаль за гріхи – це мила Тобі, Господи, жертва. Він далеко миліше пахне перед Твоїм лицем, аніж дим кадила.

Він є також і пахучим миром, яке Ти наказав вилити на свої святі ноги, бо серцем сокрушеним і покірливим (Пс. 50,19) Ти ніколи не гордував.

Тут є захист від гніву ворога, тут-то обновляється і очищається те, що деінде опоганилось і про що пожалівши розкаялось.