Розділ 52
Хай людина вважає, що вона варта не втіхи, а тілесної кари.
Слуга.
Господи, я не гідний ні Твоєї втіхи, ні духовних відвідин, тому
справедливо обходишся зі мною, коли покидаєш мене у біді і смутку. Бо хоч би я зміг вилити море сліз, то ще не був би гідний Твоєї втіхи.
Тому-то я нічого іншого не вартий, як тільки ударів і кари, бо часто я Тебе тяжко ображав і не в одному дуже завинив.
Отже, якщо по справедливості розважити, я не гідний ні найменшої втіхи.
Але
Ти, благий і милостивий Боже, не хочеш, щоб діла твої пропадали марно,
а хочеш показати свою пребагату доброту до об`єктів Твого милосердя і
бажаєш втішати Твого слугу, навіть без усякої його заслуги. Бо Твої втіхи не такі, як людські.
Що я вчинив, Господи, що Ти даєш мені небесну втіху?
Я не пригадую собі ніякого доброго діла, але пам`ятаю, що завжди був схильний до гріхів і лінивий до виправлення.
Це правда, і я не можу заперечити того. Коли б я інакше говорив, Ти став би проти мене і не було б кому боронити мене.
Що я заслужив собі за свої гріхи, як не пекло і вогонь вічний?
По правді зізнаюся, що я вартий усілякої наруги і зневаги, та й не випадає зараховувати себе до Твоїх богомільних слуг.
І
хоч прикро мені це слухати, однак в ім`я правди стану обвинувачувати
себе за свої гріхи, щоб я цим легше заслужив собі на Твоє милосердя. Що маю казати, я винний і осоромлений?
Я
не можу своїми устами промовити чогось іншого, тільки це одне слово: "Я
згрішив, Господи, я згрішив, змилуйся наді мною, прости мені! Дай мені ще трохи часу оплакувати свій біль, поки піду в країну темноти, вкриту пітьмою смерті" (Йов 10,20-21).
Чого ж найбільше домагаєшся від винного і нещасного грішника, як не того, щоб розкаявся і упокорився за свої гріхи?
З
правдивого жалю і покори серця народжується надія на прощення,
неспокійна совість заспокоюється, втрачена ласка повертається, чоловік
забезпечує себе від прийдешнього гніву і в святих обіймах зустрічаються
Бог і розкаяна душа. Покірний жаль за гріхи – це мила Тобі, Господи, жертва. Він далеко миліше пахне перед Твоїм лицем, аніж дим кадила.
Він
є також і пахучим миром, яке Ти наказав вилити на свої святі ноги, бо
серцем сокрушеним і покірливим (Пс. 50,19) Ти ніколи не гордував. Тут є захист від гніву ворога, тут-то обновляється і очищається те, що деінде опоганилось і про що пожалівши розкаялось.
|
