Розділ 55
Про зіпсуття природи й силу Божої благодаті.
Слуга.
Господи Боже мій, Ти, що створив мене за своїм образом і подобою, дай
мені цю велику і так потрібну для спасіння благодать, щоб я переміг
свою зіпсуту природу, яка тягне мене до гріхів і на загибель. Бо чую у своєму тілі закон гріха, який
противиться законові мого розуму, і полонить мене (Рм. 7,21), щоб я
слухав радше почуттів; а я не можу противитися пристрастям, якщо Твоя
пресвята благодать не прийде мені на допомогу і не увіллється з жаром у
моє серце. Мені треба Твоєї благодаті, і то великої, щоб я поборов природу, яка постійно має потяг до злого.
Бо
коли вона через першого чоловіка Адама впала у гріх, і через це
зіпсувалася, кара за це лихо переходить на всіх людей так, що навіть
саму природу, яку Ти створив доброю і правдивою, вважається вже грішною
і немічною через її схильність до злого і до того, що гірше. Бо та дрібка сили, що ще в ній залишилася, є мов та іскорка, що тліє в попелі.
Вона
є тим природним розумом, який оточила моторошна темрява; у нього все ще
збереглося розуміння добра й зла, та різниці між правдою і неправдою,
але він не має сили виконати все те, що вважає добрим, і не володіє вже
повним світлом правди, ні чистотою своїх відчуттів. Звідси походить, Боже мій, що я серцем кохаюся у
Твоєму законі (Рм. 7,22), знаючи, що Твоя заповідь добра, справедлива і
свята, і осуджую всяке зло, знаючи, що гріха треба остерігатися. Але тілом я є раб гріховного закону, слухаючи більше відчуттів, ніж розуму.
З цього випливає, що бажати чогось доброго в мене вистачає сили, але довершити того я не спроможний (Рм. 7,18).
Нерідко
багато дечого доброго постановляю собі, але при найменшій перешкоді я
подаюся назад і занедбую його, бо благодать не допомагає у моїй немочі.
Тому таке буває, що знаю дорогу праведності й
досить виразно бачу, як маю діяти, але прибитий до землі тягарем
власної гріховності, я не можу піднятися вгору до праведності. О, як дуже й дуже потрібна мені Твоя, Господи, благодать, щоб добру річ зачати, повести далі й довершити!
Бо без неї я не можу нічого зробити; а в злуці з Тобою, коли Твоя благодать скріпляє мене, я все зможу.
О, це справді небесна благодать, без неї є нічим усі власні заслуги й ніякі природні дари не мають значення!
У
Тебе, Господи, без благодаті нічогісінько не значить ні хист, ні
багатство, ні краса,, ні відвага, ні талант, ні красномовність. Бо природні блага мають і добрі і злі люди, а
питомим даром вибраних є благодать або любов. Ті, що нею наділені,
стають гідними вічного життя. Ця благодать така висока, що ні дар пророцтва, ні
чудотворна сила, ні будь-яке велемудре розумування не має ніякого
значення без неї. Але ні віра, ні надія, ні інші чесноти Тобі не милі без любові й благодаті.
О, небесна благодате, що вбогу духом людину робиш багатою на чесноти, а багату на всяке добро – покірною у серці.
Прийди, зійди на мене, наповни мене вранці Твоєю втіхою, щоб моя душа не охляла з утоми і немочі розуму.
Благаю
Тебе, Господи, щоб я в Твоїх очах найшов благодать, бо хоч би й не
одержав всього того, чого бажає природа, то Твоєї благодаті мені
вистачить (ІІ Кр. 12,9). Коли хмари журб стануть мене спокушати і непокоїти, я не злякаюся лиха, щоб тільки Твоя благодать була при мені.
Вона є моєю силою, вона дає мені пораду і допомогу.
Вона сильніша за всіх ворогів і мудріша за всіх мудреців.
Вона
вчителька правди і провідниця ладу, світло серця, втіха в горі, вона
розгонить смуток, віддаляє страх, голубить побожність, витискає сльози
жалю. Що я без неї, як не всохле дерево чи гнила колода, яку треба викинути?
Так,
Господи, Твоя благодать хай завжди і випереджає мене, і йде вслід за
мною, і хай дасть мені те, щоб я завжди пильнував добрих діл за
прикладом Ісуса Христа, Твого Сина. Амінь.
|