Розділ 8

Про нашу маловажність в очах Божих.

Слуга. Хоч я порох і попіл, але хочу говорити до Господа мого (Бт.18,27).

Коли стану забагато цінити себе, тоді Ти є проти мене, а мої гріхи дають правдиве засвідчення про мене, і я не можу заперечити.

Але коли я буду маловажити собою і за ніщо себе мати, коли зовсім перестану дорожити собою і пізнаю, що я насправді порох, тоді Твоя благодать прихилиться до мене, а Твоє світло завітає до мого серця і вся моя важність, хоч би найменша, потоне в низькодолі моєї нікчемності і щезне навіки.

Отак Ти показуєш мені, що я є, чим я був і звідкіля взявся: бо я є ніщо, але того не знав.

Коли я полишений на власні сили, ось тоді я є ніщо, наскрізь немічний.

Але коли нараз зглянешся наді мною, я відразу ж наповнююсь силою, і нова радість обіймає мене.

І дивне чудо, що так швидко мене підіймаєш і так ласкаво пригортаєш до Себе, коли ж мій власний тягар постійно тягне мене вниз.

Це чинить Твоя любов, яка перша, навіть коли я того не заслужив, приходить до мене і допомагає у стількох потребах: вона стереже мене від тяжких небезпек і, правду сказати, рятує від безлічі нещасть.

Бо через невпорядковану любов до себе я погубив себе; а коли почав тільки Тебе єдиного шукати і щиро любити, то знайшов одночасно і себе, і Тебе і тоді з любові до Тебе я ще глибше почав собою маловажити.

Бо Ти, Найсолодший, поводишся зі мною над усі мої заслуги, і навіть ласкавіше, ніж я смію сподіватися або просити.

Будь благословенний, Боже мій! І хоч я негідний всякого добра, та Твоя великодушність і безмежна доброта ніколи не перестає чинити добро навіть тим, що невдячні і геть відвернулися від Тебе.

Навертай нас до Себе, щоб ми стали вдячними та побожними, бо Ти – наше спасіння, наша сила і наша потуга.