Святий Фома Кемпійський.                     "Наслідування Христа"  
 


Католицьке читання
Пошук
ЛІНКИ
Статистика
 Розділ 31

Розділ 31

Про байдужість до створінь, лиш тільки б знайти Творця.

Слуга. Господи, конче треба мені ще ласки, коли маю дійти до того стану, де вже ніхто, ніяке створіння не зможе мені стати на заваді.

Бо доки мене що-небудь спиняє, я не можу до Тебе вільно злітати.

Той хотів вгору злітати, хто казав: "Хто дасть мені крила, як голубові, хай злечу і спочину?" (Пс. 54,7).

Що спокійніше за невинне око? А хто вільніший за того, який нічого не прагне на землі?

Так треба піднятися понад усі створіння, себе цілком зректися і в такому стані свободи духа бачити, як Ти, Творець усього, не маєш ніякої схожості зі створіннями.

А поки хто не звільниться від усякого прив`язання до створінь, доти він не може пильнувати вільно Божих речей.

Тому-то так мало видно людей богомислених, бо мало хто вміє цілковито відсторонитися від проминаючих створінь.

Треба великої ласки для того, щоб вона підняла душу вгору і занесла її високо, вище неї самої.

І коли чоловік не піднесеться духом вгору, не звільниться від усіх створінь і не з`єднається з Богом увесь, - все те, що він знає, а навіть і те, що має, не має великої ваги.

Тривалий час той чоловік буде злиденним і до землі прибитим, який вважає за велику річ щось інше, а не єдине незмірне і вічне Добро.

Бо все, що не є Бог, є ніщо – і таким треба його вважати.

Є велика різниця між мудрістю просвіченого і богомільного чоловіка і знанням вченого і пильного богомольця.

Далеко вища та наука, що пливе з висоти, з Божого джерела, ніж та, яку із зусиллям здобуває людський розум.

Знайдеться чимало таких людей, що бажають богомисленного життя, але вони не намагаються вкластися в ті рамки, які воно вимагає.

Для них це велика перепона, що вони спиняються на видимих знаках і змислових речах, а мало чого дотримуються з правдивого умертвіння.

Не знаю, що це є, який дух веде нас і до чого прямуємо: ми, що, здається, називаємося духовними, а пильнуємо і дуже побиваємося за проминаючими марницями, - а проте, що діється в нашій душі, ми мало думаємо і рідко коли збираємо для цього наші думки докупи.

Та, на жаль, після такого короткого зібрання думок докупи ми знову розсіваємося і не перебираємо докладно наших справ.

Не зважаємо на те, де гніздяться наші побажання, і не плачемо над тим, яке все те нечисте.

Тому, що всяке тіло зі своєї дороги (Бт. 6,12), і наступив великий потоп.

Отож, коли наші побажання серця дуже зіпсувалися, то відповідно хибні і ті справи, які з нього випливають, засвідчуючи убогість нашої душі.

З чистого серця виростає плід праведного життя.

Потім люди цікавляться, скільки хто зробив; але як чесно вони самі це робили, того вже так старанно не розглядають.

Вони вивідують, чи хто відважний, чи багатий, чи хороший, чи спосібний, чи талановитий письменник, чи добрий співак, чи старанний робітник; але який він духом, який терпеливий та лагідний, який побожний та богомільний – про те рідко хто говорить.

Природа оглядає зовнішність людини, а ласка звертається до глибини серця.

Перша раз у раз обманюється; друга ж уповає на Бога і не ошукається.