Розділ 22

Роздуми над людською недолею.

Де б ти не був і куди б не подався, будеш нужденний, якщо не звернешся до Бога.

Чого ти непокоїшся, що тобі не ведеться так, як того хочеш і бажаєш?

Хто має все по своїй волі? Ані я, ані ти, ані хтось інший на землі.

Нема на світі нікого без якої-небудь журби або скрути - чи то він володар, чи папа.

А хто ж краще почувається? Напевно той, хто може щось ради Бога перетерпіти.

Не один слабий і немічний каже: "Дивись, яке щасливе життя веде ця людина! Яка вона багата, яка велика, яка великоможна та високодостойна!"

Але глянь на небесні добра і побачиш, що всі ті дочасні речі ніщо, що вони дуже непевні і тим прикріші, що ніколи не можна їх мати без клопоту і страху.

Не є щастям для чоловіка мати дочасних дібр надміру. Середньої міри вистачає йому.

Справді, жити на світі - це недоля.

Чим більш духовною бажає стати людина, тим гіршим стає її теперішнє життя, бо вона більше відчуває і ясніше бачить недоліки зіпсованої людської природи.

Бо їсти, пити, спати, відпочивати, працювати і підлягати всім іншим потребам природи - це справді велика недоля і прикрість для людини побожної, яка рада буда б бути незалежною від того і свобідною від усякого сліду гріха.

Та й для людини більш духовної потреби тіла на цьому світі стають великим тягарем.

Тому пророк ревно благає, щоб звільнитися від них: "Із потреб моїх визволь мене Господи!" (Пс.25,17).

Гіркий світ тим, хто не пізнає своєї недолі, а ще більше горе тому, хто любується в цьому нещасному і проминаючому житті!

Але багато людей, які тяжкою працею чи жебракуванням ледве дістають те, що їм конче потрібне для цього життя, так до нього прив`язуються, що зовсім не дбають про Царство Небесне, і коли б тільки могли, то вічно жили б тут.

О, які нерозумні і недовіркуваті люди, що так глибоко погрузли в земних і змислових речах!

Лиш наприкінці життя нещасні відчують марнотність і нікчемність того, що вони так любили.

А святі Божі і всі побожні приятелі Христові не зважали на те, що догоджало змислам, ані на те, що в цій дочасності процвітало, але вся їхня надія і серце линули до небесних благ.

Усе їхнє бажання підносилось до вічних невидимих благ, щоб забезпечити себе від дочасних і видимих речей і не опуститися до гріха.

Не кидай, брате, надії на поступ у духовному житті; ще маєш на те час і догідну хвилю.

Чому хочеш відкласти на завтра свою постанову? встань, зараз починай і так кажи: "Саме тепер пора це робити, саме тепер пора боротися, саме тепер настав час виправитися!"

Коли бідуєш і журишся, тоді якраз пора на заслуги.

Тобі треба перейти через вогонь і воду, поки дістанешся до місця прохолоди.

Якщо ж не примусиш себе, то не виконаєш своєї постанови.

Доки ми маємо це немічне тіло, не можемо бути зовсім без гріха, ані жити без журби і болю.

Ми дуже хотіли б мати спокій від недолі; але оскільки через гріх ми втратили невинність, то тим самим втратили і правдиве щастя.

Тому потрібно зберегти терпеливість і чекати на Боже змилування, доки не минеться цей стан беззаконня і смерть не переміниться в життя.

О, яка велика та людська неміч, що постійно має нахил до злого!

Сьогодні сповідаєшся у своїх гріхах, а завтра знову робиш те, у чому сповідався.

Тепер постановляєш вистерігатися, а через годину робиш так, мовби й нічого не постановляв.

Цим справедливо самі можемо впокорюватись і ніколи не думати про себе високо, якщо ми такі слабкі і хиткі.

Та й через недбайливість можна швидко змарнувати те, що з великим трудом при ласці Божій ледве-ледве набулося.

Що ж з нами може статися наприкінці, якщо ми вже так рано остигаємо в доброму?

Горе нам, що так вчасно хочемо піти на спочинок, мовби то вже настали для нас мир і безпека, - коли ще навіть знаку правдивої святості не видно у нашому житті.

Певно, що треба було нам, як добрим новикам, учитися інших звичаїв: може б тоді була надія на виправлення в майбутньому і на більший духовний поступ.