Розділ 48

Про вічне життя та про недолю цього життя.

Слуга. О, преблаженне життя в Небесному Царстві!

О, пресвітлий дню вічності, якого не затемнює ніч, а найвища Правда завжди просвіщає! Дню постійно радісний, постійно безпечний, невідмінний ніколи.

О, якби то засяяв той день і всьому дочасному прийшов кінець!

Так, святим він вже світить віковічним сяйвом-блиском, а подорожнім на землі хіба тільки здалека і неначе у дзеркалі.

Знають добре святі в небі, який радісний день, а прогнані сини Єви стогнуть, який він там гіркий і прикрий.

Дні цього віку короткі і нещасні, повні болю і недолі.

Людину поганить тут безліч гріхів, сила пристрастей обплутує її, страх скільки жахів тривожать, тягар журб гризе, тьма цікавостей розсіває, багато всякої марноти завдає їй клопоту.

Її бентежить чимало похибок, тривала боротьба виснажує, спокуси пригнічують, розкоші знесилюють, а біда б`є.

О, коли ж то прийде кінець тому лиху? Коли я визволюся з нещасної неволі гріха?

Коли, Господи, буду про Тебе єдиного пам`ятати, коли буду веселитися Тобою у цілковитій радості?

Коли без ніякої перепони опинюся на правдивій свободі, без ніякого тягаря у розумі і тілі?

Коли настане правдивий спокій, спокій вічний і безпечний, спокій у душі і з світом, спокій з усіх сторін певний?

Добрий Ісусе! Коли стану перед Тобою, щоб Тебе бачити? Коли оглядатиму славу царства Твого? Коли Ти станеш мені всім у всьому?

Коли я буду з Тобою в Твоєму царстві, що споконвіку приготував для своїх улюбленців?

Я залишився нужденний і вигнанець у ворожій країні, де повсякчас є війни і найбільші нещастя.

Потіш моє вигнання, вгамуй біль, бо за Тобою зітхає все моє єство.

Бо все те, що цей світ дає мені для втіхи, стає тягарем.

Бажаю серцем Тобою втішатися, але я не можу Тебе осягнути.

Хочу прив`язатися до небесних речей, але дочасні справи і невмертвлені пристрасті пригнітають мене.

Духом я радий знятися вище понад усе, але тіло проти моєї волі змушує мене підлягати йому.

Ось так я нещасна людина борюся з собою і сам собі я став тягарем (Йов 7,20), бо дух знімається вгору, а тіло тягне вниз.

О, скільки в серці терплю, коли розважаю про небесні речі, а нараз серед молитви вирине хмара тілесних думок! Боже мій, не віддаляйся від мене і не відвертайся у гніві від слуги Твого (Пс. 70,12; 26,9).

Вдар блискавкою своєю і порозганяй ті хмари, пусти свої стріли (Пс. 143,6), і розлетяться всі ворожі мари.

Збери докупи мої думки біля себе, дай, щоб я забув про все, що від світу, дай, щоб я зараз відкинув і згидив собі всі гріховні примари.

Віковічна Правдо, прийди мені на допомогу, щоб ніяка марнота не бентежила мене.

Завітай до мене, небесна насолодо, нехай перед Твоїм лицем щезне всяка нечисть.

Прости мені також і пробач ласкаво, скільки разів я серед молитви про щось інше гадаю, а не про Тебе.

Бо щиро признаюся, що я вже звик на всі боки розсівати свої гадки.

Часто я не тут, де тілом стою або сиджу, а більше там, куди понесли мене думки.

Я є там, де моя думка. А моя думка раз у раз там, де є те, що я люблю.

Мені зразу приходить на думку те, що від природи справляє приємність або за звичкою припадає мені до вподоби.

Тому то Ти, Правдо, ясно сказав: "Де є твій скарб, там є і твоє серце" (Мт. 6,21).

Якщо я люблю небо, радо думаю про небесні речі.

Коли я люблю світ, радуюся світовому щастю і сумую над його недолею.

Коли я люблю тіло, часто мрію про те, що тілесне.

Коли я люблю духа, приємно мені думати про духовні речі.

Бо про те, що люблю, радо розмовляю і слухаю, і такі мрії приношу з собою додому.

Але щаслива та людина, що ради Тебе, Господи, всі створіння віддаляє від себе.

Яка ж то сила перемагає природу і пожадання тіла прибиває на хрест ревністю духа, щоб із погідною совістю могла слати до Тебе чисту молитву і щоб бути гідною стати разом з ангельськими хорами, бажанням і серцем далека від усіх земних справ.