Розділ 18
Дочасну недолю треба зносити за взірцем Христа.
Господь.
Сину, я зійшов з неба задля твого спасіння, я прийняв на себе твою
недолю не з конечності, а з любові, щоб ти навчився терпеливості і свою
дочасну недолю зносив без нарікання. Бо від хвилі мого різдва аж до смерті на хресті ніколи не бракувало мені ні терпіння, ні болю.
Зазнав
я великого нестатку в дочасних потребах, наслухався чимало скарг на
себе, лагідно перетерпів зневаги і наруги; за добродійства платили мені
невдячністю, за чуда – хулою, за науку – доганою. Слуга. Господи, тому, що Ти у своєму житті
був такий терпеливий, а найголовніше, що Ти тим виконував волю Отця
Твого, то годиться, щоб і я, бідний грішник, за Твоєю волею поводився
терпеливо і доки Ти сам схочеш, зносив тягар тлінного життя для свого
спасіння. Бо хоч сьогочасне життя дається часто відчути,
але завдяки Твоїй благодаті воно стало повне заслуг, а за Твоїм
прикладом і за прикладами Твоїх святих навіть для слабосилих воно є
легшим і світлішим. Та ще й далеко відрадніше воно, як було
колись у Старому Заповіті, коли ворота небесні були зачинені, і навіть
дорога до неба здавалася темнішою, коли так мало хто старався шукати
Царства Небесного. Але навіть ті, що тоді були праведними і
заслужили собі на спасіння, вони перед Твоїми муками і заслугою Твоєї
смерті не могли увійти до Царства Небесного. О, яку велику дяку я повинен віддавати Тобі за
те, що Ти забажав показати мені і всім вірним просту і певну дорогу до
вічного царства Твого! Бо Твоє життя – то наша дорога, і через святу терпеливість ідемо до Тебе, бо Ти наш вінець слави.
Коли б Ти не йшов попереду та й нас не навчив, хто дбав би про те, щоб іти тією дорогою?
Ох, скільки то людей було б залишилося далеко позаду, коли б вони не бачили Твоїх світлих зразків!
Ось
ми досі ще холодні в серці, хоч наслухалися стільки Твоїх чудес і наук:
Що б то було, якби ми не мали для наслідування такого ясного світла
Твого.
|