Розділ 18

Дочасну недолю треба зносити за взірцем Христа.

Господь. Сину, я зійшов з неба задля твого спасіння, я прийняв на себе твою недолю не з конечності, а з любові, щоб ти навчився терпеливості і свою дочасну недолю зносив без нарікання.

Бо від хвилі мого різдва аж до смерті на хресті ніколи не бракувало мені ні терпіння, ні болю.

Зазнав я великого нестатку в дочасних потребах, наслухався чимало скарг на себе, лагідно перетерпів зневаги і наруги; за добродійства платили мені невдячністю, за чуда – хулою, за науку – доганою.

Слуга. Господи, тому, що Ти у своєму житті був такий терпеливий, а найголовніше, що Ти тим виконував волю Отця Твого, то годиться, щоб і я, бідний грішник, за Твоєю волею поводився терпеливо і доки Ти сам схочеш, зносив тягар тлінного життя для свого спасіння.

Бо хоч сьогочасне життя дається часто відчути, але завдяки Твоїй благодаті воно стало повне заслуг, а за Твоїм прикладом і за прикладами Твоїх святих навіть для слабосилих воно є легшим і світлішим.

Та ще й далеко відрадніше воно, як було колись у Старому Заповіті, коли ворота небесні були зачинені, і навіть дорога до неба здавалася темнішою, коли так мало хто старався шукати Царства Небесного.

Але навіть ті, що тоді були праведними і заслужили собі на спасіння, вони перед Твоїми муками і заслугою Твоєї смерті не могли увійти до Царства Небесного.

О, яку велику дяку я повинен віддавати Тобі за те, що Ти забажав показати мені і всім вірним просту і певну дорогу до вічного царства Твого!

Бо Твоє життя – то наша дорога, і через святу терпеливість ідемо до Тебе, бо Ти наш вінець слави.

Коли б Ти не йшов попереду та й нас не навчив, хто дбав би про те, щоб іти тією дорогою?

Ох, скільки то людей було б залишилося далеко позаду, коли б вони не бачили Твоїх світлих зразків!

Ось ми досі ще холодні в серці, хоч наслухалися стільки Твоїх чудес і наук: Що б то було, якби ми не мали для наслідування такого ясного світла Твого.