Розділ 33

Про несталість серця і про конечність прямування його до Бога.

Господь. Сину, не вір своєму почуттю; те, яке тепер є, швиденько переміниться на інше.

Поки живеш, хоч би ти й не хотів, підлягаєш перемінам: то веселий, то сумний; то спокійний, то тривожний; то побожний, то розсіяний; то жвавий, то млявий; то поважний, то легкодумний.

Але чоловік мудрий, якого напоумив Дух, є вище тієї мінливості; він не зважає на те, які в нього почуття, або звідкіля віє вітер нестійкості, лиш би вся сила розуму наближала його до конечної і бажаної мети.

Бо таким чином він може непохитно залишатися спокійним, коли його око серед стількох різних пригод щиро і безперестанку прямуватиме до мене.

Чим чистіший буде його намір, тим сильнішою ходою він перейде крізь різні хуртовини.

Але в багатьох людей темніє око чистого наміру, бо вони зразу задивляються на яку-небудь спокусу, яка тільки їх спіткає. Бо рідко коли можна знайти когось, щоб був вільний від самолюбства.

Так колись жиди прийшли у Витанію до Марти і Марії не тільки ради Ісуса, але й щоб побачити Лазаря (Йо. 12,9).

Так треба очистити око наміру, щоб воно було чисте, дивилося перед собою понад усе розмаїття життя і зверталося до мене.